Солило Роман

 
 

Солило Роман

розмовний жанр, гумор - м.Львів



Біографія і творчість

 

Роман Солило – артист, письменник, гуморист. Народився 1 березня 1961 року у селі Ушні Золочівського району Львівської області. Ушня в перекладі – “досвітня зоря”. Там закінчив восьмирічну школу. Перед службою в армії закінчив училище й отримав диплом автослюсаря. Служив у військово-повітряних військах в Прибалтиці, потім – у Німеччині. Після армії вступив на факультет російської філології Львівського державного університету ім. І. Франка, який закінчив у 1986 році. Рік працював викладачем у школі. Почав писати ще в університеті. З 1987 року – на сцені. Автор своїх монологів. Найвідоміший персонаж – Ганя Полупанцьова. Виступає з відомими артистами і співаками Росії та України.

го Ганя Полупанцьова – це образ з народу, колоритний і неповторний...»

1 березня народному улюбленцю, автору неповторного образу Гані Полупанцьової Романові Солилу виповнився 51 рік. А 5 березня його не стало. Він боровся з важкою тривалою хворобою, переніс п’ять операцій...

«Його Ганя Полупанцьова – це образ з народу, колоритний і неповторний...»

Ця сумна звістка полетіла далеко за межі Львова і вразила не лише друзів і колег гумориста, а й численних шанувальників – тих, хто із задоволенням ходив на його концерти, щиро сміявся з його дотепних жартів. Усі вони, а не лише двадцятирічний син і одинадцятирічна донька, залишилися сиротами.

Філолог за освітою, Роман Солило знайшов своє покликання на сцені, але його літературний талант від цього лише набув нових відтінків. Усі свої гуморески Роман писав сам. Тонкий гумор, доброта й відвертість звучали у кожному його рядку. Віддаючи данину пам’яті артиста і прекрасній людині, кореспондент «Леополіса» попросила поділитися спогадами про свого колегу людей, які знали й любили Романа Солила, неодноразово виходили з ним на сцену і ділили шквал оплесків. Про свого колегу й друга говорять Богдан Рибка (пан Дзюньо), Мирослава Сидор (пані Мірця) і Стефко Оробець.

Богдан Рибка: «Роман Солило був порядною і скромною людиною. Скромність була його основною рисою. Говорив тихо, більше слухав, але коли говорив, то влучно й дотепно. Він ніколи не розлучався із записником і відразу, як тільки почує цікаву думку, записував її. Використовував ці записи у своїх творах. Роман мав певний світогляд і внутрішній світ, куди не кожного впускав. Не уявляю, щоб він із кимось сварився чи з’ясовував стосунки. Я відпрацював із ним багато програм. Працювати з Романом було цікаво. Мав феноменальну пам’ять, у нього завжди були заготовки і готові відповіді. Він був трудоголіком, як бджілка, за один день міг провести три концерти. Його Ганя Полупанцьова – колоритний і неповторний образ з народу, вона стала народною героїнею».

Стефко Оробець: «Роман ніколи не претендував на елітність, завжди був сам собою, був безпретензійним. Усе робив так, як відчував, як підказувало його серце. Його поховали у його рідному селі Ушні Золочівського району. Це говорить про те, що пішов туди, звідки прийшов. Похорон був скромним. Він не купив собі місця у першому ряду Личаківського цвинтаря. В історію він повинен увійти як письменник, який озвучував свої твори, бо ніхто інший цього не зробив би. Солило – взірець трагедії кожного письменника, поета, який був змушений сам себе просувати».

Мирослава Сидор: «Важко і незвично говорити про Романа Солила у минулому часі. Була у нас і спільна праця – телепроект «Кнайпа «Шпіц»». Роман вражав своєю непомітністю за кадром і яскравим спалахом таланту – в кадрі! У житті – небалакучий, толерантний, входячи в образ Гані Полупанцьової, чинив фурор. Спочатку ніби нічого особливого – спокійний голос, проста галицька говірка… А далі – слово за словом, і вже впізнаєш отих наших простих жінок, які здатні на своїх плечах винести все. Політичне об’єднання «Жінки без майбутнього» – так представлялася героїня Романа, зодягнута в одяг від спонсора «Сихівський секонд-хенд». Гірка іронія, яку тонко підмітив Роман, вирісши у звичайній селянській родині. І найдивовижніше – що все це він по-акторськи майстерно піднімав на бурхливу хвилю гумору. Публіка його обожнювала. Передача «Кнайпа «Шпіц»» йшла у прямому ефірі. Три години актори були кинуті у відкритий океан! І тут одними заготовками не обійтися. Роман блискуче імпровізував, завжди дотепно і культурно. Адже гумор – це жанр літератури на грані фолу, і основне в ньому – цю грань не перетинати, не опускатися до вульгарності, примітивізму. Цього неможливо навчити. Роман це відчував дуже тонко. Залишилися записи із його виступами. Я переглядала їх одразу, тільки-но почула від Богдана Рибки цю страшну звістку… Ромко Солило ! Так ми всі кликали його. По-простому, з любов’ю та повагою…. Той, хто міг вичавити з найпохмурішого чоловіка іскристу сльозу сміху – сьогодні примусив усіх, хто його знав, заплакати по-справжньому...».


Людмила ПУЛЯЄВА   Фото з архіву «Леополіса»  

На фото: Тонкий гумор, доброта і від-вертість звучали в кожному рядку гумориста Романа Солила.

 

Сердючка під стіл пішки ходила,

Людмила ПУЛЯЄВА   Фото Андрія КУБ’ЯКА   
Коли Ганя Полупанцьова народ смішила...

Сердючка під стіл пішки ходила, У Гані Полупанцьової – колоритного персонажа артиста, гумориста і письменника Романа Солила – чимало шанувальників.

Про те, чим живе зараз артист і його персонажі, про що думає і мріє, наша розмова з Романом Солилом.

- Що цікавого відбувається зараз у житті Гані Полупанцьової? – запитую пана Романа.

- Концерти від Гані Полупанцьової проходять постійно. Кожен день підкидає нові теми, які не потребують якоїсь спеціальної обробки. Самі бачите, що відбувається у державі. У Тернополі на радіо “Українська хвиля” існує проект “Анекдоти від Гані Полупанцьової”, “Коломийки від Гані Полупанцьової” і “Монологи від Гані Полупанцьової”. Уже четвертий рік Ганя в ефірі. Більшість людей думають, що Полупанцьова – це справді вісімдесятирічна бабця. Найбільша проблема зараз для Гані – загроза плагіату. Треба захищати авторські права. Є матеріал, який лежить на “Радіо “Люкс”, “Львівській хвилі”. Назбиралося стільки, що кожного місяця можна було б випускати новий диск протягом п’яти років.

- Нагадайте, коли і як народилася Ганя Полупанцьова?

- Корені образу - у театрі “Крива люфа”. Я вигадав цей персонаж, а потім з’ясувалося, що Полупанцьових – мало не півсела у Старосамбірському районі. Це був експеримент – простий образ, який народився задовго до Сердючки, яка виступала з “Кривою люфою” у Тернополі – Данилко тоді тільки починав. Образу Полупанцьової вже майже двадцять років. В уста простої жінки вкладено щоденні спостереження, їх легко передавати. Костюм Гані не змінювався впродовж цих років. Ще одна особливість – немає жодної реклами чи розкрутки. У мене настільки багато замовлень на Ганю, що реклами не потрібно. На початку року я уже приймаю замовлення на листопад-грудень.

- Чи траплялося, що Ганя виходила з-під вашого контролю?

- Якось мені сказали, що найкраще у Гані – то “атвєтка” – на кожну фразу вона моментально знаходить відповідь. Концертів на рік буває до 430. Я настільки вжився у цей образ, що навіть моя мова вже така, як у Гані.

- Серед ваших друзів більше людей мистецтва чи тих, хто не пов’язаний з ним?

- Якщо це не люди мистецтва, то принаймні мають якусь творчу іскру. Серед них є журналісти, військовослужбовці, водії... Декого з них я заохочував вийти на сцену, допомагав перебороти страх перед публікою. Кожна людина може виступати на сцені, треба лише їй у цьому допомогти.

- У вас доволі насичене життя...

- Особливо жорсткий графік був після закінчення університету. Була можливість залишитися на кафедрі, але я надав перевагу викладанню у школі в Золочівському районі. До 12 години в школі, потім їду до Львова, даю кілька концертів, вночі повертаюся назад, пройшовши дванадцять кілометрів пішки, сплю дві години, і знову – школа, концерти... Сам дивувався зі своїх фізичних можливостей. Зате тепер виконаю будь-яку роботу в екстремальних умовах...

- Але життя – не лише творчість..

- Звісно. Інколи треба робити перерву, влаштовувати собі якісь екстремальні ситуації, викликати стреси, щоб життя не ставало нудним і одноманітним. Я купався взимку в ополонці, щоб дати організмові зарядку. Люблю тривалі переїзди на велосипеді, наприклад: Львів – Золочів – Почаїв - Тернопіль. Інколи їду й на довші відстані. Велосипед не проміняю на жодний вид транспорту. Потрібно постійно збагачувати враження, поновлювати світовідчуття.

- Як рідні сприймають вашу творчість?

- Добре, що терплять. Інколи приїжджаю додому о третій-четвертій ранку. Моя робота така, що бачу за день тисячі людей з різною енергетикою. У родині це розуміють. Син Нестор починає пробувати озвучувати, записувати фонограми, допомагає мені в концертах. Дружина Ірина дбає про те, щоб концертний одяг був випраний, випрасуваний і спакований у валізу. Молодшій донечці Галі 11 років. Вона ходить у балетну школу, її також тягне на сцену. Син закінчує 11 клас, пробує себе у танцях, йому це непогано вдається. Усі в родині дбають про те, щоб був спокій, взаєморозуміння і взаємопідтримка.

- Чи є у Гані Полупанцьової коронний вислів?

- “Щоб ви жили, я не вмерла, щоб ви мали, і я собі вдерла”. Цій фразі вже близько двадцяти років, вона – як пароль, як візитівка.




Создан 16 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником