Разумовський Олег, заслужений артист естрадного мистецтва України

 
 

Разумовський Олег, заслужений артист естрадного мистецтва України

композитор - м.Львів



Біографія і творчість

 

 

 

 

Без ностальгії 

 

Вівторок, 21 грудня, 2010 року, № 143 (1028)

 

Олег Разумовський, музикант, за кавою про “Клуб шанувальників чаю” і не лише

З Олегом Разумовським, клавішником легендарної львівської групи початку 1990-х “Клуб шанувальників чаю”, ми зустрілися, ясна річ,  за... кавою. Що, втім, аніскільки не завадило нам на початку розмови пригадати “чайне” минуле.

“ТзОВ шанувальників чаю”

– Я був останнім, кого гітарист Людвіг Конопка на початку 1990-х запросив у вже сформований склад групи “Клуб шанувальників чаю”. Запросив передовсім як аранжувальника, а можливо, і як на той час професійного музиканта – серед усіх “чайників” у мене одного була консерваторська освіта (Олег Разумовський закінчив Львівську консерваторію, нині – Національна музична академія, у класах труби й диригування та розпочав навчання в класі композиції – “Пошта”). За віком я також виявився найстаршим. До речі, доволі пізно в групі з’явився і Сашко Ксенофонтов, адже першим вокалістом був Денис Сладков, який виїхав за кордон.

У “чайниках” переконав мене передовсім творчий підхід, закоханість у музику, бажання зробити щось своє, неординарне. Цій творчості була потрібна й матеріальна база. Тож проект “Клуб шанувальників чаю” завдяки підтримці поважних осіб, зокрема батька нашої арфістки Олі, Бориса Якимова, отримав і непогані бізнесові перспективи – “Клуб” перетворився в товариство з обмеженою відповідальністю, з’явилися спонсори та шанувальники, серед них надзвичайно багато цікавих людей. Співпрацювали зі Студентським братством Львова і з людьми, згодом причетними до “Дзиґи”. В нас навіть мав відбутися спільний виступ із “Deep Purple”, тільки концерт культової групи в Україні тоді, на жаль, зірвався.

Проіснував “Клуб” не так уже й довго, буквально кілька років, але за цей час устиг дати багато цікавих концертів, проектів, записати компакт-диски. При цьому кожен учасник “Клубу” був настільки самодостатньою особистістю, що прагнув робити й щось своє, тому ми просто змушені були розійтися –хоча б на певний період. Кожен пішов своїм шляхом.

Українець написав гімн Синайського півострова

– Я переїхав до Києва, почав працювати на кіностудії ім. О.Довженка, навіть писав музику до першого українського телесеріалу “Дякую тобі за те, що ти є”. Не впевнений, що він вийшов на екрани, хоча в ньому знімалися і Марина Могилевська, і Ада Роговцева… Згодом з роботою було все сутужніше, в мене народилася дитина, тому в пошуках заробітків довелося виїхати за кордон.

П’ять років я провів у Єгипті, акомпанував дружині-співачці на фортепіано, писав музику для шоу-програм, а закінчив тим, що виграв тендер і створив офіційний гімн Синайського півострова. Познайомився із багатьма цікавими людьми, зокрема з прем’єр-міністром Єгипту, деякими членами місцевого кабміну, королем Бахрейну. Не менш цікаво було пізнавати арабську культуру, музику. На мою думку, європейці досі недооцінюють потенціал арабської музичної культури, часто перетворюють її своїм аранжуваннями в “кічок”. Там і справді все побудоване на багатстві ритму, але пісенну культуру ще треба пізнавати й пізнавати, тим паче зараз, коли в музиці є тенденція до змішання різних стилів, напрямів. От взяти, для прикладу, хоча б такий цікавий проект, як Buddha bar…

До слова, моя дружина в Єгипті ще й мову вивчила і арабські пісні співала. Але через якийсь час я зрозумів, що пора повертатися.

Львів спочатку

Коли повернувся до Львова 2006 року, довелося фактично розпочинати тут все спочатку. Це виявилося можливим, просто потрібно було добре попрацювати.

Після повернення я вже випустив два компакт-диски, один із них навіть номінували на обласну премію ім. С.Людкевича. Був цікавий проект із компанією “Галичина”: запланували випустити всі “Чотири пори року”, але криза внесла свої корективи – вийшли лише “Весна” і “Літо”. До проекту, в якому я  виступив автором ідеї, продюсером та аранжувальником, задіяв чимало різнопланових музикантів – Мирон Блощичак, Остап Стахів, Любомир Кушлик, Володимир Дуда (концертмейстер камерного оркестру “Віртуози Львова”).

Після багатолітнього перебування за кордоном я почав більше уваги звертати на фольклорні джерела, але в новому контексті – як на частину загальної музичної цілісності. Нам справді є що сказати, просто потрібно навчитися себе поважати. Принаймні в культурі.

Від ребаба до бандури

Після повернення до рідного міста в мене навіть була ідея зробити спільний проект із єгипетськими музикантами. Але, відверто кажучи, у Львові виявилося непросто її реалізувати. І не лише тому, що вона стосувалася арабської екзотики. Випереджаючи ваше наступне запитання про те, чим я займаюся зараз, розповім – нещодавно повернувся зі США відомий львівський бандурист Остап Стахів. Ми зустрілися, і я запитав:  “Остапе, а чи не здається тобі, що бандура використовується в сучасній музиці якось надто вже однобічно. Чи не пора зробити цей інструмент актуальнішим?” Ми спробували зробити так, щоб бандура почала звучати сучасніше. Мій досвід роботи за кордоном лише підтвердив, що українська культура така сама цікава, як і будь-яка інша в світі, а може, навіть цікавіша. В неї глибші корені. З одним великим “але” – у Європі ця культура отримує значно більшу державну підтримку.

Незвичайні історії кохання

Минулої п’ятниці відбулася презентація мого нового проекту, спільного із поетом Ігорем Биркою. Це проект особливий. Львів’янин, лікар-фармацевт Ігор Бирка виїхав двадцять років тому в Канаду. І доля склалася так, що пережив там велику трагедію, його дружина і одна з дочок загинули, а другу доньку він устиг врятувати. Продовжував жити для неї. Повертаючись до Києва, в аеропорту Бориспіль познайомився із жінкою, дивовижно схожою на покійну дружину. Так народилося його нове, зріле кохання, стосунки двох людей, які багато пережили, які вже відбулися. І під впливом цих почуттів він почав писати вірші і – повертатися до життя.

Познайомившись із Ігорем, я запропонував поєднати вірші з музикою. Це не пісні, не мелодекламація, не вірші з музикою і не музика на вірші, це власне – вірші і музика до них, це два рівноправних елементи… Сьогодні у нас вже 56 таких треків, звичайно ж, до компакт-диска увійшло значно менше матеріалу.

Три запитання на завершення

– Тобто, це вже третій диск, який виходить після Вашого повернення до Львова. А де можна придбати попередні два?

– О, я б і сам із задоволенням десь їх купив (сміється). А ще  днями я закінчив зведення компакт-диска, який вийде у Франції…

– У Вас немає ностальгії за часами розквіту “чайників”, коли, здається, музичне життя Львова було більш насиченим? Тоді навіть відбірні тури до фестивалю “Червона рута” ставали подіями...

– До речі, одна з ідей “Клубу шанувальників чаю” була в майбутньому підтримувати молодь. У нас і зараз дуже багато рок- чи хіп-хоп-груп, талановитої молоді, просто її ніхто не підтримує. А я маю можливість відстежувати цю творчість, тому говорю з повним переконанням.

Дев’яності роки минулого століття дали швидкі зміни і дали сподівання, що й надалі все змінюватиметься дуже швидко. Так, на жаль, не трапилося. Сьогодні спостерігаємо більше негативні процеси, але я оптиміст і вірю, що це ненадовго.
Наприклад, нині в нас немає шоу-бізнесу в буквальному розумінні цього слова. Шоу-культура, поп-культура в кризі, набагато глибшій, ніж економіка. На щастя, Львів завжди вирізнявся естетизмом найвищого рівня, у Львові ніколи не могла пройти халтура, львівська публіка не сприймала фальші, нещирі виконавці тут не збирали залів, незалежно від того, якими званнями пишалися.

Наше академічне виконавство у Львові має дуже давню традицію, воно й сьогодні на надзвичайно високому рівні, я пишаюся цим. Із задоволенням відвідую концерти у філармонії.

Радий, що маю можливість працювати в ЦТДЮГ на Погулянці. Захоплений ентузіазмом дирекції Центру творчості дітей та юнацтва, котрий вистояв у найскладніші часи, не дав перетворити дитячий палац у бізнес-центр. Як композитор, співпрацюю з львівськими театрами – Мунціпальним та  Першим українським для дітей та юнацтва. Ну й не слід забувати, що “Чайники” повертаються. Причому це не реанімація, це – відродження!

– І далі..?

– Є ще дуже багато ідей, задумів. Наприклад, спільний проект із львівською співачкою Русланою Калиною. Або відомим свого часу Теодором Кукурудзою. А взагалі я не люблю говорити про творчі плани – для кожного дня план свій.

 

  http://www.lvivpost.net/content/view/9069/266/



Создан 16 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником