Лисякова Олена

 

Лисякова Олена

художниця по костюмам - м.Львів



Біографія і творчість

 

 

Народний сценічний костюм

Народний сценічний костюм

Великі майстрині минулого залишили нам величезну спадщину - традиційний народний костюм. Народ дорожив всім, що створював. Століттями творили люди, вкладаючи в свою працю свою душу, свої мрії, горе і радість. Проходило і змінювалося багато чого, часом не щаділо людини і його творіння, але те, що збереглося і дійшло до нас, говорить про неповторний, чудовий талант наших предків. Невгамовна тяга до краси, яка живе в душі людини, втілювала його мрію не тільки у великому мистецтві, а й у створенні предметів побуту і, насамперед, у створенні костюма.

В даний час інтерес до народного костюму величезний. Він є джерелом натхнення для багатьох великих модельєрів світу, які створюють свої кращі колекції на основі народного костюма.

Особливо необхідно створення народного одягу для виконавців фольклору. Створення такого сценічного костюма дуже відповідальна справа. Люди, що створюють сценічний костюм, повинні створити костюм адекватний традиційному. Для цього необхідно глибоко вивчити і навчитися створювати і передавати образи традиційного народного костюма, а потім вміло його інтерпретувати. Сьогодні досі не вироблена концепція створення та використання на сцені народних костюмів і їх роль при виступі виконавців фольклору. Дуже часто виконавці фольклору є носіями фольклорних традицій і виступають в справжніх селянських костюмах, які беруть у своїх рідних і знайомих. Це не бажано, тому що вони представляють не повні комплекси, не завжди відповідають віку і розмірам виконавців, погано гармонують між собою. Справжні костюми швидко зношуються при інтенсивній експлуатації. Поряд з цим на сцені використовуються так звані стилізовані костюми, при цьому костюм модернізується і наближається до сучасного. Створюються такі костюми за поверхневим знанням про образно-стилістичну структуру, символіку та величезне значення традиційного костюма в житті народу. Найвдалішим рішенням буде використання костюмів, виконаних із сучасних матеріалів і максимально наближених до традиційних, але в цьому випадку необхідно володіти етнографічними та мистецтвознавчими знаннями. Виступаючи на сцені в сценічному народному костюмі, виконавець фольклору своїм зовнішнім виглядом і манерою поведінки повинен не тільки відповідати визначеному еталону національної культури, а й створювати образ, що виражає цей ідеал. При кожному виступі потрібно прагнути, щоб пісня, танець, музика, гра і костюм створювали єдину образно-стилістичну структуру.

Для інструменталістів декоративне оформлення костюмів не повинно затулятися музичними інструментами. Для танцюристів костюми повинні бути легкими, що не сковують рухів. Багатошаровість краще передати способом вшивання окремих деталей одне в одну. Для співаків вибір сценічних костюмів найбільш широкий і тут можна створювати повні комплекси селянських костюмів зі складними головними уборами і безліччю прикрас і доповнень. Також слід пам'ятати, що як би не був зроблений чудово костюм, манери поведінки артистів не повинні суперечити нормам національної культури. Їм не слід допускати різкості, незграбності, розбещеності на сцені.

Вибравши зразок народного костюма, слід визначити традиційні способи його варіювання. Відомості про костюми можна отримати з літератури з мистецтвознавства або вивчивши твори декоративно-прикладного мистецтва. Дуже важливо правильно вибрати форму костюма, колорит, декоративне оформлення. При цьому потрібно постійно пам'ятати про національні особливості створюваного одягу.

Після створення проекту костюма, необхідно виготовити так звану модель. Це спеціальна лялька-макет, споріднена селянській ляльці-закрутці. Кругла набита ватою голова нагадує головку зольних ляльок. Замість ганчірки або поліна береться пластикова півторалітрова пляшка. Ручки виготовляються також як і у ляльок-закруток: квадрат накладається на головку, перев'язується у шиї, талії і зап'ясть. На денце одягається мішечок з круглим дном, який закріплюється за допомогою вздержке на талії. Лялька виготовляється обов'язково з грудьми з ватних кульок, перев'язаних навхрест ниткою. Потім приступають до створення моделі народного костюма, який розкроюється, шиється і декорується в масштабі 1:4.

Костюм бажано шити з натуральних тканин (льон, бавовна, рідше - вовна). Важливою складовою частиною народного костюма є головний убір. Його виготовленню слід приділяти більше уваги. Шиті золотом, різнокольоровими нитками, золотим шнуром, прикрашені перлами, бісером, різнокольоровими каменями головні убори вінчають голову і завершують композицію костюма. Ручне виготовлення одягу замінюємо шиттям на швейній машинці. Велику увагу приділяємо декоративній обробці виробу, для якої використовуємо бавовняне мереживо, паєтки, бісер, перли, стрази, золотий позумент і шнур, різну тасьму. При виконанні декоративного оздоблення виробу складною технікою її можна замінити більш видовищною і легко здійсненою. Наприклад: складну лічильну вишивку замінити аплікацією. Пояс є обов'язковим елементом народного костюма, який супроводжує людину від народження до самої смерті. Перший пояс людина отримувала при хрещенні і носила його протягом усього життя. Не ігноруючи стародавню традицію, створюємо для костюма гарний пояс, що доповнює композицію костюма. Завершить роботу над костюмом підбір прикрас, які є необхідною і гармонійною складовою костюма. Одяг передбачав використання перлинних, бісерних, бурштинових, коралових намист, а також підвісок, сережок і браслетів.

У тому випадку, коли виготовлення макета є вдалим та відповідає всім вимогам, схвалений всіма учасниками фольклорного колективу, можна приступати до виготовлення костюма в натуральну величину. І тоді, створений на основі етнографічних знань, костюм буде привертати до себе увагу глядачів і доставляти їм естетичну насолоду.

 

 

Історія української вишивки

Історія української вишивки

Історія вишивки бере свій початок ще в II сторіччі до християнства, про що свідчить розповідь у 1-му томі «Енциклопедії українознавства» в розділі «Вишивки».

Вишиванням в Україні здавна займалися дівчата та жінки, використовуючи для цього кожну нагоду: чи то вечорниці, чи то досвітки взимку, або після важких польових робіт навесні і влітку. Здавна для вишивання використовували дорогу тканину, переважно червоного кольору, накладену на полотно. Нитки брали для цього також дорогі - шовкові, срібні та золоті. На той час переважав візантійський стиль.

Майстри з давньої Київської Русі у своїй творчості художньої вишивки використовували техніки інших народів. Однак це суттєво не вплинуло на оригінальність та самобутність саме української вишивки, адже умільці вишивальниці творили, утверджували та розвивали свій національний оригінальний стиль, який  якнайкраще відповідав його духовності та світогляду. Народні вишивальниці від покоління до покоління передавали свій досвід, а також створювали і вдосконалювали нові техніки вишивання. Завдяки цьому вони збереглися до сьогодні, і зараз сучасні майстрині використовують техніки своїх бабусь.

Сьогодні в  кожному регіоні України є свої художньо-виробничі майстерні, що об’єднують людей, які не байдужі до народних традицій, шанують їх, намагаються передати нащадкам свій багатий сучасний досвід та відроджувати забуті народні традиції та звичаї.

Сьогодні майстрині-вишивальниці у своїх творах використовують як сучасні техніки так і орнаментальні мотиви, які використовували в давнину і що були пов’язані з символами різних стародавніх культур. У багатьох регіонах України завдяки традиціям в основному збереглася символіка вишивки. Як правило на вишиванках домінували квіти та птахи: соловейко, зозуля, півник, голуб, райські птахи. На рушниках вишивали соняшники, волошки, маки, грона винограду.

Українська традиційна біла вишиванк - це невід’ємна складова народного жіночого та чоловічого вбрання. У кожному регіоні України вишиванка відрізняється своєю характерною ознакою. Наприклад, полтавську сорочку від подільської, а гуцульську від поліської завжди легко відрізнити. Адже за орнаментом, технікою виконання та гамою кольорів можна впізнати край, де сорочку вишивали.

Традиція зберігати свій стиль вишивки існує і в наш час.

Майстрині-вишивальниці Львівській області використовують в своїх творах різноманітні узори, що пов’язані з місцевими особливостями і народними традиціями. У південних районах Львівщини, наприклад, більш розповсюджений геометричний орнамент, що поєднують з білим фоном, а в гуцульських вишиванках переважають геометричні та рослинні візерунки, переважно червоного у поєднанні з жовтим та зеленим кольорами.  А ось на Закарпатті  домінує власна техніка вишивання хрестиком, а також гаптування бісером, золотом та сріблом.

Українські вишиванки славляться у всьому світі, адже краса орнаментів милує і радує око кожного, хто їх побачить, сприяє пробудженню в людей милосердя й доброти.

Творча майстерня "Світлячок" пропонує Вам широкий асортимент націоальних костюмів з унікальною вишивкою.

Приклади робіт у розділі "Єтнографія"

 

 

Історичний костюм

Історичний костюм

Як відомо, кожній епосі відповідає свій одяг. Наприклад, у створення пальто - своя історія, є своя історія створення піджака і брюк, спідниці та сорочки.

Модельєри-конструктори намагаються створювати історичні костюми, якщо це необхідно для якого-небудь спектаклю або фільму, використовуючи твори живопису, або опису в стародавніх книгах. Модельєри таки вважають, що створення суто театрального костюма та костюма народного - це не одне і теж. Існує навіть своєрідний словник термінів одягу, що відносяться до різних епох.

 Широке вільне пальто, яке жінки носили 1915-1916 роках минулого століття, називалося авіатик (франц.), оскільки зовні нагадувало чоловічий авіаційний костюм, від якого і пішла назва.

А на Русі за старих часів селяни - і чоловіки і жінки, влітку носили верхній одяг, що називався азям (озям). Азям шили з домотканого верблюжого сукна. Цей одяг нагадував більше халат, типу довгополого жупана з вузькими рукавами, який застібається на гудзики. У деяких губерніях такий одяг носили взимку і шили з лисячого або з вовчого хутра.

У часи Першої світової війни і до 20-х років ХХ століття в моді була сорочка з відкритим широким коміром, яка називалася апаш. Такі сорочки-апаш були в моді у паризьких хуліганів.

Франція, як відома, завжди була законодавицею моди. Наприклад, у ХV столітті модельєри створили для модниць маленьку шапочку серцеподібної форми на каркасі, яка була виконана з чорного оксамиту і прикрашена пером і коштовним камінням. І називався цей витвір мистецтва аттіфе.

Чоловіча мода також балувала сильну половину людства цікавими моделями. Наприклад, у каталонців в моді був чоловічий головний убір під назвою барретіна - шапочка червоного або фіолетового кольору, пошита у вигляді ковпака з широким кінцем, який відкидається в бік.

У ХVI столітті в іспанській моді з'явилася баскина - нижня спідниця, яка покривала каркас жіночого плаття, або так називали саму сукню, яку одягали зверху каркаса.

Багато деталей жіночого туалету, які прийшли до нас з минулого, досі з успіхом використовуються, наприклад, у сучасних карнавальних або сценічних костюмах. Наприклад, жіночий шарф боа, зроблений з хутра або страусиного пір'я і отримав таку назву від королівських удавів, був у моді в період романтизму. Сьогодні багато костюмів для сцени прикрашають таким шарфом. Ще один елемент одягу, який широко використовується в сучасному костюмі - болеро (до речі, ще також називається дамський капелюшок) спочатку був деталлю іспанського костюма, який одягали іспанські тореадори. Болеро - короткий відкритий жилет, в сучасній моді злегка трансформований, із задоволенням носять і жінки, і чоловіки.

А от сучасні ботфорти (високі чоботи з вилогами), які залишилися в моді донині, прийшли до нас із Франції. Ботфорти в той час використовували наїзники при верховій їзді. У давнину кавалеристи важкої кінноти надягали такі чоботи з високими халявами, в яких були підколінні вирізи.

Не менш цікава історія виникнення такого необхідного елемента в гардеробі як чоловіків, так і жінок - брюки. Саме слово брюки з'явилося в Росії в епоху Петра I і спочатку означало матроські штани, які носили голландські матроси. У моду брюки, як основний чоловічий одяг, увійшли в середині XIX століття. Жінкам довелося поборотися за те, щоб ця деталь чоловічого гардеробу, виявилася і в арсеналі модниць. Після того, як на початку ХХ століття винайшли велосипед, модельєри створили для жінок пишні штани до колін, в яких вони із задоволенням каталися на цьому виді транспорту. Паризькі будинку моделей в 1911 році запропонували модницям цікаву модель у вигляді спідниці-штанів. Всесвітньо відома кінозірка Марлен Дітріх активно пропагувала жінкам носити цей елемент гардеробу. Модницям сподобалося носити брюки і на роботу, і в повсякденному житті.

 

Сьогодні, мабуть, жодна жінка не може обійтися в своєму гардеробі без такого зручного одягу як джинси. Жіноча мода на джинси виникла в 70-ті роки минулого століття в Лос-Анджелесі і завоювала весь світ. У сучасній жіночій моді брюки займають одне з головних місць. Модельєри створюють усілякі силуети, крої, застосовують різну довжину і ширину.

Жилет - одяг без рукавів, який носили чоловіки, а пізніше й жінки, з'явився у Франції в XVII столітті. Таку назву цей елемент гардеробу отримав завдяки французькому комічному акторові - Жиля. Шили жилети з оксамиту, шовку, з щільної тканини з різним малюнком, прикрашали вишивкою, дорогими гудзиками. У 30-х роках XIX століття жилети стали дуже популярні в Росії. Особливо елегантним вбранням вважалося надягати два або три жилети одночасно. У сучасній моді жилет залишається популярний і в чоловічому, і в жіночому гардеробі.

Не менш важливе місце в історичній моді займає і каптан, який відносився до верхнього чоловічого та жіночого одягу. Спочатку - це був вільний довгий одяг з рукавами і з широким поясом, який носили перські воїни і наближені царя. Потім, вже в Європі, каптан модернізували і він перетворився на вузький одяг до колін або нижче, з обов'язковим поясом. Носили каптан, в основному, літні люди в якості верхнього одягу. Цей елемент гардеробу «дожив» до початку ХХ століття і був поширений серед усіх верств населення. Для багатих людей каптани шили з дорогих тканин, розшивали узорами і різними обробками. Для бідних верств населення каптани шили з грубої тканини, із звичайною застібкою з простих гудзиків. Каптани були найрізноманітніші, в основному, шили двобортні із застібкою на лівій стороні грудей.

Історія костюма дуже різноманітна і обширна, про історичний одяг різних епох написані цілі зібрання творів. Сучасні модельєри і майстри з пошиття одягу будь-яких напрямків обов'язково звертаються до історії створення різних костюмів, застосовують ті техніки, які були засновані ще в давнину.

 

http://svitlyachok.com.ua/index.php?route=common/home

 

Ансамбль «Жарт» вітає "Світлячок" з 25-ти річчям

Ансамбль «Жарт» вітає "Світлячок" з 25-ти річчям

Наш колектив - Зразковий ансамбль хореографічних мініатюр «Жарт» існує вже 24 роки. Створюючи нові композиціі, завжди прагнули створити на сцені неповторну атмосферу самобутності. Улюблена тема – сюжетні танці та обрядові дійства. Це такі хореографічні мініатюри, як «Дід-невдаха», «Веселі  козаки», «Каша», «На Великдень», «Новорічна метелиця».

Так, у 2010 році, створюючи хореографічну мініатюру «Після ярмарку» ми звернулись у творчу майстерню «Світлячок» з пропозицією створити для нашого колектива костюми. Співпраця проходила в атмосфері творчості і взаєморозуміння. Нам запропонували дуже цікаві рішення костюмів. Оригінальними вийшли головні убори і для дівчат, і для хлопців. Костюми яскраві, це саме те, що хотілося для «Ярмарку» і, що важливо, дуже зручні! Через рік відбулася нова постановка - «Свято на Трійцю». І знову прекрасне рішення від вже добрих друзів - фірми «Світлячок». Дуже хотілось, щоб кожен костюм мав свою індивідуальність, але в цілому, щоб ансамбль виглядав гармонійно. І наше бажання здійснилося! Вийшли дуже гарні костюми!

У цьому році ми продовжили співпрацю з творчою майстернею «Світлячок». І знову точність виконання та розуміння нашої ідеї. У виставі «Закликання весни» ми виглядаємо унікально!!! «Діти немов райські пташки, що принесли щастя» - говорили глядачі.

«Світлячок» - це мрія хореографа. Мрія, що є реальністю!!!                                   

З глибокою вдячністю та повагою Галина Куць -  керівник Зразкового ансамблю хореографічних мініатюр «Жарт», м. Кривий Ріг.

 

З вдячністю, від ансамблю пісні і танцю ПрикВО, оркестру штабу ПрикВО та оркестру "LeoBand",



Обновлен 03 апр 2014. Создан 16 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником